Ненавиджу всю ту паперову бюрократію, яка нафіг нікому не треба!!!
Ненавиджу безголових людей, що ще вірять у чесність і порядність нашої влади!
Ненавиджу Міністерство освіти і науки України, за те що воно має своїх освітян і науковців як хоче і скільки хоче!
Ненавиджу міліцію і суд, що саджає за грати невинних людей, поки всі злочинці з екрану телевізора твердять, які вони хороші!
Ненавиджу Мінздрав України за те що воно аж ніяк не думає про здоров’я своїх громадян, а скоріше за повноту кишень своїх міністрів!
Ненавиджу тупих лікарів, які ставлять неправильні діагнози, та ще й корчать з себе невинних ягнят!
Ненавиджу того, бля, медика який погрожує мені виключенням з університету, через те що в мене нема щеплення проти краснухи, від якого я в 14 чи 15 років сама свідомо відмовилася ще у школі!
Ненавиджу це суспільство під яке я, з якогось дива, повинна підлаштовуватися!
Ненавиджу нашу цивілізацію, яка знищує МОЮ землю і мене разом з нею!
Замість того, щоб почитати/погуляти/подзвонити... я мовчки допиваю свій кефір. Мені сьогодні хочеться саме цього... кефіру... і горіхів... і...........
"- Стати, ким би стати? Тільки б не твоєю тінню..."
Колись давно, себто ще в дитсадку, я хотіла бути лікарем. Я давала уколи своїм іграшкам, у баночках з-під "ревіту" робила всякі настоянки, правда не на спирту а на воді, а потім мама їх таємно викидала. Я "лікувала" і годувала всіх бездомних котів і собак, після чого коти від мене стали тікати, а собаки... собаки мене чогось ще досі люблять, особливо, коли я їм кісточки приношу. Я робила операції хрущам, правда після цього вони чомусь вже не літали... Раз навіть прийшлося робити штучне дихання курчаткові, що впало в відро з водою і... воно вижило)
А впринципі... Ким я тільки не хотіла бути...
В мене колись було крісло-гойдалка. Я приводила всіх своїх друзів, якимось чином розміщувала їх всіх у тому кріслі і ми уявляли що летимо в космічному кораблі. Іграшки були інопланетянами, а ліжко - невідомою планетою... Кілька раз, та що там кілька - постійно, крісло переверталося, ми уявляли, що нас трусить у кільці метеоритів... Скоро мама крісла таки здихалася...
Потім були різні серіали типу Робін Гуда (Ех...), Ксени, Тарзана... Ми билися на дерев’яних мечах, грали у міжпланетні війни, перебігали дорогу біля самісінької машини на повному ходу (поки один дядя не сказав нам кілька "хороших" слів)...
А що було б, якби я зараз стала тим самим лікарем??? Може поїхала б кудись у Африку послом доброї волі, чи як там їх називають, і як добрий доктор Айболить лікувала б усіх хворих і немічних.
А може я стала б прокурором і саджала всіх злочинців у тюрми???
А може я їх звідти навпаки витягувала б... за великі гроші звісно.
А може, а може...
А хто його знає...
Моє навчання доходить до екватора, треба й справді думати ким бути...
...Ця пляма на кухні... підтоплений сюрприз від наших сусідів на День Незалежності... вона так схожа на Африку....
Африку... Африку... Африку...
А може я ще встигну сходити в магазин і купити горіхів?..
Ще вчора помітила, що тримати мишку мені зручніше в лівій руці, прокручувати колеско краще середнім пальцем, а ЛКМ мучити безіменним. І тепер от думаю, що якби добре було писати обома руками. Стомилася права на лекції писати всякі там рівняння - звалила все на ліву, а сама гайда без роботи лежати на столі. Попробувала писати лівою - виходить не дуже гарно, навіть як на мене. Тепер ставлю собі задачу - навчитися писати.
А тепер питання: Що за таракани зараз в мене в голові і чим їх труїти???
Пам’ятаю колись полюбляла вірші Шарля Бодлера. Чомусь зараз, саме в цей момент мені згадався ось цей (спеціально знайшла і надрукувала саме у перекладі Драй-Хмари, бо в іншому мені не дуже подобається):
Пригадай кохана, той ранок погожий,
І те літо чудове, ясне,
Як при стежці крутій на гранітному ложі
Ми побачили падло страшне
Розчепіривши ноги в повітрі недбало,
Наче жінка цинічна, ласна,
Воно черево голе своє оголяло
Й парувала звідтіль трутина.
І розпечене сонце днювало на трупі,
Щоби гниль цю до краю спалить.
І вернути природі все те, що докупи
Вона міцно з’єднала на мить.
Мов над пишною квіткою небо здіймалося,
Над бундючим оцим кістяком,
Ви зомліли як стій, чи це вам здавалося?
Нестепний був сморід кругом.
Над гнилизною мошок дзижчали мільйони,
А з дірок оцього лахмана
Виповзали гидкої черви батальйони,
І текли мов густа рідина.
Все це падало вниз або вгору легко,
Наче хвиля блискуча, пливло,
І здавалося від когось надихнуте тіло,
Намножалось, двигтіло, жило.
І сповнився простір дивним шумом музичним,
Ніби то шаруділа вода,
Або зерно, що віяльним рухом ритмічним,
Його в віялку сам накида.
В позатираних формах були тільки мрії
Наче шкід, недоладний на взір,
Що його довершити не має надії
Той митець, що задумав цей твір.
За камінням стурбована сука стояла.
Та злим оком дивилась на нас,
І смакуючи падло, усе пильнувала,
Чи до нього вернутись на час.
Але й вам обернутись в цю напась - о горе -
Доведеться, мій світе, ясний.
В цю потворну заразу, о радісне зоре,
Моя пристасте, янголе мій.
Так, моя королево, вам прийдеться гнити,
Після таїнств останніх страшних.
Під травою, під цвітом рястим плісневіти
Між кісток спопелілих, бридких.
Так скажіть же, красо, хробакам, що в жалобі
Поцілунками тіло пожруть.
Я зберіг од кохання, що тліє у гробі,
Божествену і форму, і суть...
А ви хотіли, щоб вам у такому стилі вам присвятили вірш?.. Власне я - не дуже...
Кактуси зів’яли...
Ковтаючи якусь потаємну образу обломую від них те що колись було прекрасними квітами і ставлю їх назад на підвіконня.
Від них залишилися тільки фото: як тільки вони розцвіли і при денному світлі...
Сьогодні, тобто вже вчора, по дорозі додому мене зупинила дівчина:
- Добрий день. Це радіо трек. Можна задати вам питання.
- Ну, припустимо можна.
- Щоб мало статися для того, щоб ви пішли на акцію протесту?
І це питання лунає тоді, коли я перед цим цілу годину думала про те, як усіх політиків звозять на безлюдний острів далеко від цивілізації, дають їм років так 5 на влаштування свого життя, а потім по них б’ють їх же зброєю масового знищення і десь так з рік після того показують по телику їх обгорілі трупи, шукають виноватців цієї події, не знаходять, і забувають.
Або як усіх... Ну ладно, про свої потаємні думки більше не буду, бо ще подумаєте, що я збочинка.
Ну то що б мало статися для того, щоб ви пішли на акцію протесту?
Коли всі навколо триндять і триндять про війну, про імовірне наближення третьої світової, про всякі там пророцтва Ванги і т.д, і т.п. хочеться якогось позитиву. Згадалася мені стара, навіть дуже стара, пісня російського гурту 7Б. Мені особисто настрій підняла. Може ще когось налаштує на позитив.
Em Am
Верхний этаж с видом на небо
C G(D)
Мы будем ласкать на нем звезды
Em
Своими глазами.
Проснулась звезда, так похожа на солнце,
Что веками светила над нами
Обжигая лучами.
C
Припев: Но когда-нибудь будет,будет
G
Жара даже лютой зимой
Am
И когда-нибудь станет, станет
Em
Это время добрей.
И быть может быть будем, будем
Мы любить под счастливой звездой
И быть может быть станем, станем
Мы друг другу нужней.
Тысячи лет мы так и жили
Время терпело, небо чернело
Над нами
Устала Земля от войн во Вселенной
От них она стала холодной,
Как ночная луна.
Припев.
Привет, друзья! Только приехала из райского уголка Украины, из Крыма.
1. Сперва хочу выразить огромную благодарность замечательной девушке Женечке за приглашение, за чудесно проведенных 4 дня в Крыму. Женя - очень хороший человечек, таких людей надо ценить и уважать!
2. Впечатления от поездки
Итак, таков был маршрут: Симферополь-Мангуп-Севастополь-Балаклава-Симферополь.
Симферополь мне понравился. Мы гуляли с Женечкой по ул. К. Маркса, Пушкина, в парке, по аллее кованных фигур. А особенно мне понравилось, когда мы выбрались на вершину горы (к сожалению, названия не помню), и смотрели на вечерний город, светящийся разноцветными огнями!!!
Мда..Все люди как люди, уже отдохнули, побывали на морях...А мне вот только отпуск дали в конце лета! Ну, ничего, эт тоже хорошо. Радует то, что первые дни своего отпуска я проведу в компании любимых блоггеров, с которыми мы встречаемся в Крыму. Думаю, отдохнем мы весело! А далее посмотрю ..хотелось бы отведать город-герой Одессу....
Так вот, меня на ХБ не будет почти месяц :( Я буду за вами очень и очень скучать!
Здесь отображаются последние записи тех блоггеров, которых вы добавили в друзья. Список друзей вы можете просмотреть здесь. Редактировать список и разбивать друзей на группы можно здесь.
Комментариев 28
Лента друзей RSS